Міністерство освіти і науки України Національний університет водного господарства та природокористування Кафедра політології, соціології та права Повідомлення з дисципліни «Соціологія» Підготувала студентка групи ЕП-23 Гетун Т. В. Перевірила Шевчук Т. Є. Рівне 2009  Зміст Тема 2. Історія зародження і розвитку соціології: Розвиток соціології в ХІХ столітті Тема 3. Соціальна структура суспільства: Теорія соціальної стратифікації Тема 4. Соціально-територіальна структура сучасного суспільства: Проблеми урбанізації Тема 5. Соціально-демографічна структура суспільства. Соціологія молоді: Динаміка та проблеми соціально–демографічного розвитку в Україні Тема 6. Соціологія шлюбу і сім’ї: Проблеми стійкості шлюбу Тема 7. Соціологія особистості: Сутність соціалізації особистості та її основні етапи Тема 8. Соціологія праці та трудових колективів: Трудовий колектив  Тема 2. Історія зародження і розвитку соціології Розвиток соціології в ХІХ столітті. На початку XIX ст. конкретизується проблематика традиційної соціальної філософії, набувають розвитку емпіричні соціальні дослідження. Французький мислитель К.-А. Сен-Симон запропонував вивести науку про людину на рівень знань, які ґрунтуються на спостереженні, зайнятися «встановленням послідовних рядів фактів». Український соціолог М.В. Захарченко пише з цього приводу: "Сен-Симон виробив концепцію «соціальної фізіології», в якій раціоналістичні погляди XVIII ст. поєднував з історизмом у дослідженні суспільних явищ, зробив перший крок до вивчення суспільних явищ як елементів цілісного організму". Методологічні розробки Сен-Симона сприяли формуванню позитивізму як напряму в філософії та соціології (від лат. positivus – заснований на досвіді, фактах, реальний). Головне спрямування позитивізму полягало у відмові від абстрактних міркувань про суспільство, у створенні «позитивної» соціологічної теорії, яка повинна була стати такою ж доказовою і загальнозначущою, як і природничі теорії. Родоначальником позитивізму вважають Огюста Конта (1798 – 1857). Створюючи свою позитивістську концепцію, Конт спочатку наводить визначення суспільної науки як «соціальної фізики», а відтак – як «соціології». Цей термін у наукових колах було зустрінуто скептично, але згодом він прижився. Розвиток суспільства, за Контом, підлягає тим самим законам, що й природа, тому соціологія є частиною природознавства. Контівська соціологія ґрунтувалася на законах біології, але й передбачала ймовірність змін впливу цих законів внаслідок взаємодії індивідів, яка дедалі ускладнювалася через вплив кожного покоління на наступне. На той час це була новаторська думка, як і вимога до соціології вивчати існуючі закони, а не шукати трансцендентних (апріорних) причин, обґрунтовувати достовірність своїх висновків фактами та їх взаємозв'язками, а не філософськими інтерпретаціями сутності історії. Істотними у контівській соціології є методи дослідження суспільства. Виступаючи проти умоглядності, крайнощів емпіризму, Конт обґрунтував застосування в соціології методу спостереження, а також експериментального й історичного методів. Основним методом дослідження в соціології вважав спостереження, а найбільш адекватним природі соціальних явищ – історичний метод, тобто історичне порівняння різних послідовних станів людства. О. Конт поділяв соціологію на дві частини: соціальну статику, яка розглядає суспільство як єдине органічне ціле, вивчає умови його існування, закони функціонування, і соціальну динаміку, що вивчає процеси суспільних змін, закони розвитку соціальних систем. Соціальна статика – це теорія суспільного порядку, організації, гармонії. Така концепція спрямована проти індивідуалістичних теорій, спроб розглядати суспільство як продукт договору між індивідами. У соціальній статиці головним є питання природи соціального зв'язку, взаємодії елементів соціального організму, що існують за всіх історичних умов. "Тут у Конта на передній план виходить органічно пов'язане з ідеєю еволюції поняття «система», яке дотепер є одним з центральн...